Насправді, 19-річний атакувальник заслуговував
визнання ще після першого матчу чемпіонату другої ліги із Буковиною, в
якому він видав хет-трик, а галичани перемогли 4:3. Потім був дубль у
кубковому поєдинку із Волинню (3:0), і знову по технічним причинам не
вдалося поспілкуватися із молодим голеадором.
Та Кисленко — молодець. У 3-му турі чемпіонату під час зустрічі львів’ян
із Поділлям (4:0) він знову дав привід говорити про себе. Відзначився
ще двома голами, був обраний ПФЛ України та проектом Золотий Талант
України найкращим молодим гравцем туру та нарешті відповів на наші
запитання.
— Сергію, після трьох турів ти найкращий снайпер група А
чемпіонату другої ліги, тобою захоплюються журналісти, захоплюються
тренери інших команд. Любиш, коли хвалять?
— Подобається трохи. Більше впевненості додає.
— Сам собі зранку кажеш: «Молодець»?
— Якби не команда, я б цього результату не досяг. Це ж не жарти: сім голів за п’ять ігор.
— Це справді серйозно. Звідки така результативність?
— Гольове відчуття нападника (посміхається).
— Якщо в подробицях, який з тих голів найприємніший, найважчий, найбільш неочікуваний?
— Найприємніший, певне, з Волинню третій, коли крапку поставив. І
проти Буковини: четвертий гол забив і три очки команді приніс. А
четвертий м’яч у чемпіонаті (у ворота Поділля) вийшов несподіваним.
— Тобі як більше подобається забивати?
— І головою, і ногою подобається влучати. Гарно головою граю. Із цих семи чотири лівою забив, два головою, і один правою.
— Без чого навіть з найталановитішого гравця не вийде справжнього забивали?
— Гольове чуття потрібно мати. І дуже багато працювати над собою.
— Ти не розмінюєшся — менше двох не забиваєш. Передчуття, що заб’єш, в день матчу з самісінького ранку мучить?
— Нічого такого немає. Я виходжу і граю. Ніяких ритуалів, просто перед матчем треба бога просити, щоб все нормально було.
— А критику як сприймаєш? Декого вона просто вибиває з колії.
— Не знаю, не звертав увагу. Моє завдання — відпрацьовувати на тренуваннях і в матчах.
— Тренер Львова Андрій Чих більше хвалить чи свариться?
— Він нормально, підказує більше.
— В цьому сезоні ти не забивав тільки Кременю у Кубку, та
Агробізнесу в чемпіонаті, при цьому в даному поєдинку Львів програв —
0:1. Настільки добрий захист у Волочиська, чи ти просто не виспався?
— Вся команда у них гарна, а у нас 13 людей на виїзд поїхало, чисто фізично було тяжко грати.
— Поки що саме Агробізнес лідирує у групі А. Він фаворит? А хто ще?
— На мій погляд, і Скала, і Агробізнес, і дві Ниви — хороші
колективи. Взагалі шість перших команд сильних, а інші трохи нижчі за
класом.
Слідкую і за матчами групи Б, адже там Металіст 1925 виступає.
— Його очільник Олександр Призетко до себе не кликав?
— Я навіть на перегляді не був в Металісті. Вони знали, що я такий є,
але нічого не казали. Був цього року в дублі Олександрії, але не взяли.
Там сказали, що я одного рівня з їхніми гравцями...
Так, я вболіваю за Металіст 1925, новий клуб зібрали. Продивляюся їхні матчі, а також Дніпра-1.
— Це ж перший твій дорослий турнір, а для Львова — дебютний чемпіонат? Як враження?
— Сильніший рівень набагато, аніж в юніорській першості. У першій лізі ще сильніше, аніж у другій, там більше боротьби.
— Переді Львовом стоїть конкретне завдання вийти до першої ліги?
— Стоїть потрапити в трійку. А там будемо дивитися. Звісно, хочеться в першу лігу.
— Мало, хто знає, що впевнений у собі найкращий бомбардир
другої ліги минулого сезону виступав на юніорському рівні: в чемпіонатіU-19,
та ще й у першій його лізі. Щоправда, й там став найвлучнішим гравцем
харківської команди УФК-Олімпік — 16 голів у 23 матчах. Тобто, зараз
може бути просто продовження серії?
— Ну, так виходить (посміхається), будемо працювати й далі. Мені
тренер УФК відомий воротар Андрій Дикань казав, що головне працювати. І
тоді все буде добре, і результат неодмінно прийде. І Олексій Чобан,
старший тренер УФК також допомагав і казав, що потрібно багато
працювати, а все інше додасться.
— ЧемпіонатU-19 у першій лізі проводився вперше. Сподобалося?
— Авжеж, ми добре зіграли в груповому турнірі, потрапили до Фіналу
чотирьох. Їздили на двоповерховому автобусі. А там посіли третє місце,
хоча взагалі розраховували перемогти. Але в матчі з Черкаським Дніпром
червону на перших хвилинах отримали, програли, і зайняли третє. Все це,
звичайно, запам’яталося.
— До речі у закарпатській Поляні, де відбувався фінальний раунд, УФК-Олімпік здорово напаскудив ЛьвовуU-19.
Програючи 0:4, ви забили тричі (і двічі — ти), страшно зіпсували
статистику, і леви, не програвши жодного матчу, залишилися другими.
Навіщо допомагали Черкаському Дніпру, який набрав стільки ж очок, що й
Львів?
— Так, у першому таймі було 0:3, на 50-й хвилині — 0:4. І потім ми
три забили. Так, Львову зіпсували різницю, але ж собі покращили і
зайняли третє місце.
— Львів’яни не образилися, а запросили тебе до себе. Настільки сподобалися твої голи?
— Гадаю, гольове чуття у мене гарне, і саме цим сподобався. Я в потрібний час в потрібному місці знаходжуся.
— Тоді після фіналу чотирьох Олексій Чобан казав нам, що його гравці вже готові грати на високому рівні. Ти так само думав?
— Хотілося спробувати, відчував, що можу грати. Коли надійшла
пропозиція, я порадився з дядьком, він займається моїми справами,
розмовляв із Андрієм Чіхом, вони нормально домовилися. У мене на рік
контракт. Олексій Чобан без проблем відпустив з Харкова, побажав успіху.
— До речі, за підсумками фінального турніру чемпіонатуU-19 ти потрапив до символічної збірної в іншому амплуа — півзахисник. Це твоя звична позиція?
— Я з дитинства під нападаючим граю. Так починав у Геліосі, звідти перейшов до УФК-Олімпік і там так грав.
А щодо збірної, то я на турнірі два Львову забив і Черкасам, виходить, три гри — три голи. Нормально.
— Зачекай з Харковом, ти ж не звідти родом?
— Так, народився і виріс у селі Таранівка, це в Харківській області. Звичайне село, сім тисяч населення. Але там секція футбольна була, тренер Микола Пільгуй. Я з ним тренувався, а потім вже пішов у Харків.
Батьки й досі в Таранівці, мама акушером працює, тато торгівельним бізнесом займається.
— Харківська ДЮСШ-9 — твоя перша команда?
— Так, але вона була слабка. Я там почав, зіграв один матч, забив гол і пішов.
— Потім кудись зник і у 2016-ому з’явився вже в Академії Геліоса, грав у чемпіонаті Харківської області (7 матчів, 6 голів).
— Так вийшло, що півроку я взагалі сам тренувався, на стадіоні
відпрацьовував удари, вправи різні робив. Потрібно було щось серйозніше і
пішов у Геліос, там на Кубок Харкова у міні-футбол грав. А згодом до
УФК-Олімпік потрапив.
— До величезного Харкова швидко призвичаївся після Таранівки?
— Нормально, Харків вже добре знаю. Сподобався парк Горького, там часто бував.
— Переходячи до Львова, знав хоч кілька фраз українською?
— Можу трохи, але розмовляю на суржику. Якщо якісь жарти чи специфічні слова, то спочатку не розумів. А потім звик уже.
— У Львові спочатку мешкав в готелі. А зараз?
— Нам знімають будинок на трьох. Я мешкаю з Тарасом Коблюком і
Анатолієм Кучинським. По місту пересуваємося здебільшого на таксі, але
трапляється, що й на маршрутках їздимо.
Ні, улюбленої кав’ярні поки немає — ще не розгулювалися. А в їжі я не гурман, макарони з косичкою люблю, м’ясо.
Бліц
— Мій перший тренер Пільгуй Микола Володимирович.
— У дитинстві мріяв грати спочатку в Металісті, а згодом в мадридському Реалі. Кумирів два — Роналду і Андрій Шевченко.
— Хобі немає, люблю відпочивати вдома, свіжим повітрям дихати, відновлюватися. Якщо є час, рибалити.
