Сьогодні – друга частина, присвячена в основному тіньовому боку українського футболу
- Чи можна сказати, що от без того кубкового матчу у ФК Львів щось би не сталось – скажімо, такого швидкого прогресу, стрибка в Прем’єр-лігу? Можна назвати цю перемогу таким собі потужним мотиватором?
- Після неї і я, і всі футболісти, працівники клубу – ми повірили в те, що можемо стати сильним клубом. Можливо, не за інфраструктурою, але організаційно, по кваліфікації футболістів – зрозуміли, що готові до великих звершень.
Ми вже тоді базувались на галицьких футболістах, що допомагало нам підтримувати дух. Нам не вистачало майстерності і досвіду – але ми компенсували нашим галицьким духом. І останній «мій» матч Львова, з Говерлою-Закарпаття, продемонстрував, що цей дух за час існування Львова завжди був. Бажаю, щоб і зараз нові власники його підтримували – бо без цього аспекту жоден клуб, мабуть, нічого не вартий. Навіть такі гранди, як Барселона, Реал, мають свою ауру, свою автентичність, зрештою свій неповторний дух. А на грошах, преміях далеко не заїдеш – цьому були і будуть численні приклади.
- В одному з інтерв’ю після дебюту у Прем’єр-лізі Ви також акцентували увагу на галицькому характері, на галицькому принципі комплектування команди. Але, як показує історія і практика футболу, клуби, які так до певної міри штучно звужують свій трансферний горизонт – баскський Атлетік чи українська Оболонь, – все-таки не досягають серйозних успіхів. Не лякала Вас ця сторона патріотичного ухилу в комплектації?
- Відверто кажучи, тоді у нас вже більше була галицька команда (як ідея), ніж команда, створена із самих галичан. Це подобалось нашим уболівальникам, ми теж хотіли, щоб вони це чули. Я не хочу, щоб це розцінили як обман – мовляв, задурювали уболівальникам голови. Ми однозначно хотіли, аби лідерами команди були галичани. До речі, звідки б до нас не приїжджали люди – з Луганська, Донецька, Криму – вони дуже швидко переймались цим духом, і це був найбільший позитив. Я не хочу сказати, що інші регіони не мають якихось своїх особливостей – але оцей от дух свободи і боротьби, в Україні він все одно асоціюється з Галичиною. Так вже склалось історично – чи може через близькість до вільної Європи…
- Перша ліга часів перебування там Львову – що це таке за явище? Які там особливості, в стосунках між клубами, в суддівстві, рівні корумпованості взагалі?
- Я думаю, що цей «організм» набагато цікавіший за Прем’єр-лігу. Звісно, рівень футболу, кваліфікація виконавців – це все дещо нижче за елітний дивізіон. Але по сутій своїй це є ядром, серцем українського футболу. Прем’єр-ліга це вершина, вершки футбольної спільноти – а кується український футбол саме в першій лізі.
І на жаль ні ФФУ, ні ПФЛ не приділяють достатньо уваги першій лізі, що зрештою призводить до відсутності кваліфікованих українських гравців. Наприклад, на закордонному ринку – коли балканців, скажімо, купляють пачками, то українці в зарубіжних чемпіонатах це винятки, одиниці.
Були цікаві спроби показати першоліговий футбол по телебаченню – але цього замало. Багато ЗМІ просто не звертають увагу на цей футбол, або обмежують якимись поверховими даними (таблиці, короткий огляд матчів). А перша ліга, крім того, що є чи має бути поставщиком кадрів для Прем’єр-ліги – в ній же ведеться боротьба на всіх рівнях. Кращі команди виходять в ПЛ, найгірші вилітають в другу лігу (до речі, цікаво було, коли відразу чотири місця в таблиці були вилітаючими).
Але – кожна боротьба якраз і тягне за собою всі ці тіні, схеми. Звичайно, ми встигли все це побачити, вивчити, відчути на собі. В певній, розумній мірі зуміли і скористатись деякими схемами. На жаль, потім вони нам не допомогли уникнути вильоту з Прем’єр-ліги. Я маю на увазі схеми в хорошому, системному розумінні – де, на якому етапі треба напружитись, де треба скинути хід, щоб потім набрати необхідні очки.
Ми дізнались, що є команди, що знаходяться у певних групах, що, коли, наприклад, хтось із цієї групи виходить в Прем’єр-лігу, то вони не пропустять чужака, а своєму навпаки зроблять «зелене світло». Перша ліга цими групами просто обплутана… Та й у ПЛ таке існує. Було таке, що до нас приїхали з пропозицією – об’єднуйтесь з нами, створюємо такий собі фінансовий кошик, і тоді ви не вилетите в першу лігу. Або до цього «кошика» долучиться інший учасник боротьби за виживання, а вам доведеться понизитись в класі. От вам і одна з причин, чому ми не втримались в елітному дивізіоні. Прослідкувати всі ці моменти дуже складно, хоча органам футбольного правосуддя безперечно потрібно систематично займатись цими питаннями.
Взагалі, перша ліга недооцінена як ЗМІ, так і іншими учасниками процесу. Це дуже цікавий турнір. Наприклад, коли почали показувати першолігові матчі по Першому Національному (ми, до речі, були одними з ініціаторів і меценатів, що фінансували цю ідею), то рейтинги їх були дуже високі.
- Мабуть, за кожним клубом, що піднімався з першої в вищу лігу (і за Вашим також, хоч, може, і менше, ніж за іншими), тягнувся шлейф чуток про не дуже чесний характер цього виходу. Мовляв, там купили, там домовились… Наскільки перша ліга просякнута таким явищем, як договірні матчі?
- Що стосується нас, то я впевнений, що ФК Львів не зіграв жодного нечистого матчу. Зараз мені це навіть більше цікаво, ніж тоді, коли я був президентом – бо дійсно ходило багато чуток. Можливо, пізніше я знайду якийсь такий поєдинок в нашій клубній історії. Але здавати ми не здавали точно.
- Так вам це і не було потрібно – ви ж виходили в вишку…
- Ну чому це непотрібно. Як виявилось, коли ти вже набрав достатню кількість очок, то можна й поторгувати зайвими… Механізм працює так, що іноді навіть страшно ставало. Та подивіться відео на Ютубі – клуб і досі існує, та й термін давності не пройшов, всі бачили, що відбувалось, але ніхто нічого не робив. Один тільки матч з Прем’єр-ліги дійшов до Лозанни, та й то ця справа, здається, потихеньку помирає…
Нас ще звинувачували в тому, що страхова компанія, яку я очолював, деякий час спонсорувала національну збірну України – і це давало певні преференції клубу. А стосовно ігор, то ми таку ходу набрали навесні, що це було б навіть нелогічно. Хіба що були заяви Оболоні, що ми нібито заважаємо їм добре грати. Я ще тоді їм казав – ну от приїжджайте в рамках чемпіонату і вигравайте. А вони тоді програли 0:4.
А те, що ми нібито стимулювали когось третього… Це, до речі, така цікава сторінка в нашому футболі. То це дозволялось, то пізніше її заборонили. А краще б взяли і дозволили. Щоб на початку сезону клуб, який хоче таким займатись, чесно заявив – ми будемо стимулювати всі (чи якусь частину) команди, що гратимуть проти нашого конкурента. І всі про це знають, команди задоволені майбутніми преміальними – красота! Принаймні, хоча би не будуть здавати.
В тому ж чемпіонаті ми взагалі десь у другій половині другого кола включились у боротьбу за путівку до еліти. Просто зрозуміли, що суперники втрачають очки, а ми граємо дуже непогано – і, як наслідок, маємо шанси. І це от якраз є аргументом на нашу користь – бо в нашому футболі, якщо хтось хоче вийти в вишку, то це розписується заздалегідь, аж до дрібниць. І вже чи не на початку сезону відомо, хто займе потрібні місця. А ми тільки за 5 чи 7 турів до кінця побачили реальність виходу в ПЛ. А за такий час самими грошима нічого не зробиш. Потрібно мати команду, яка грає на футбольному полі.
Більшість же бізнесменів, з якими я спілкувався, і які б хотіли фінансувати футбол, зациклювались на одному питанні – скільки треба грошей. Це абсолютно неправильно. У нас, наприклад, бюджет завжди був одним із найменших. Але результати ми демонстрували набагато кращі за «багатих». Останній приклад – друге коло минулого чемпіонату. У нас в Прем’єр-лізі був період, коли хлопці отримували по 5000 гривень зарплату – і нічого, грали і вигравали.
- Тобто задачі такої – вийти в УПЛ – не ставилось?
- Якби вона, така задача, існувала, то все було б зовсім інакше. Так що це скоріше збіг обставин. Мені не хочеться про це говорити, бо чим більше я про це розповідаю, тим більше видається так, що ніби виправдовуюсь. Хоч це зовсім не так.
- Повертаємось до першої ліги в цілому. Чи можна назвати все те, що відбувається «під килимом», системою – чи це поодинокі не пов’язані між собою випадки?
- Знаєте, що найстрашніше? Оці от речі, про які ви говорите – вони вже давно є певним кодексом, неписаним, звісно ж. Всі про нього знають, всі з цим згідні… Мене в клубі всі, починаючи з директорів і головних тренерів, шість років постійно переконували в тому, що я – біла ворона, неправильний і, вибачте на слові, лох.
Всі – згідні з цим кодексом. І навіть коли хтось протестує проти нечесних дій, які зашкодять його команді – то для своєї вигоди він готовий піти на такі ж самі речі. І це, до речі, не тільки власників клубів стосується. Я своїх футболістів іноді так «тестував» – питав, чи може їм треба «допомогти» перед якимсь матчем. Або було й таке, що гравці самі приходили з проханням – мовляв, матч у нас зараз буде важливий, треба «попрацювати» у певному напрямку.
Я їм казав – от ви обурювались, коли з вами так вчинили (умовно кажучи, суддя «загнав» чи щось таке), фактично у вас, ваших сімей забрали гроші, ті ж преміальні. Але самі ж хочете так само зробити з вашими колегами! На це ніхто навіть не хоче відповідати…
Як бачимо, ніхто і не намагається щось змінити в цій ситуації. А тепер, перед Євро, так і поготів – у нас не може бути ніяких скандалів. Хоча до чого тут проведення чемпіонату Європи до наших внутрішніх проблем? Виходить, що зараз в нашому футболі можна робити що завгодно – бо ніхто ж нічого не буде викривати, піднімати якийсь шум, аби, не дай Боже, не зашкодити проведенню Євро. Яскравий приклад – перенесення дати слухання справи про Карпати і Металіст.
- Чи є ця кругова порука найбільшою проблемою першої ліги конкретно і українського футболу в цілому?
- Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що майже все, що відбувається – розіграш чемпіонських медалей, визначення команд, що будуть підвищуватись в класі, воно відбувається за цими неписаними законами. І тут чистими не залишається ніхто. І нам, мені особисто також не вдалось вийти білим з цього бруду. Але є якісь принципові моменти, на які ні я, ні мій клуб ніколи не йшли.
Можна спробувати вивести футбол з тіні. От, наприклад, у нас постійно лають суддів – погано судять, некваліфіковані ітд. Тож давайте зробимо просто – всі, хто хочуть, можуть внести якусь суму у певний суддівський фонд. Фактично ж у нас і так «спонсорують» суддів всі, хто цього хочуть – причому ж ніхто не говорить, що прагне, аби якусь там команду «вбили». Ні, ми за те, аби нас не чіпали і судили чесно. Принаймні, так говориться.
Чудово! Давайте ж тоді оформимо всі ці гроші офіційно – нехай вони йдуть на зарплату суддям, на проведення зборів, на екіпіровку, технічні засоби. І щоб інформація про те, хто скільки грошей в цей суддівський фонд вніс, була відкритою і доступною. А потім дуже легко буде прослідкувати – чи підтримували судді ту команду, яка, скажімо, зробила серйозний внесок, чи ні. Бо все буде на поверхні. У мене ціла схема була, я її кілька років лобіював, намагався проштовхнути на засіданнях Центральної ради ПФЛ, хотів втілити, коли балотувався на пост президента ПФЛ.
Але найгірше, що цього не те що судді чи чиновники не хотіли – цього не прагнули і мої колеги, президенти-власники клубів. Бо ж тіньовими схемами можна щось там вигадати – головне, щоб суперник дав менше, і тоді мені допоможуть…
- Час від часу з’являється неофіційна, так би мовити, інформація, що та чи інша команда в вишці потрапила в немилість до суддів – і ті її потихеньку, але системно засуджують за які там «колишні гріхи». Чи було таке в першій лізі?
- Та я б не приділяв аж настільки велику увагу суддям. Вони нічим не кращі і не гірші за інших учасників футбольного процесу. Нічим. І в цьому – вся суть. От, скажімо, є такі випадки – схожі більше на анекдот, тим не менше – коли керівник клубу чи тренер може наобіцяти суддям золоті гори за позитивний результат, досягнути його, а потім тихенько «забути» про домовленості. І от після такого, як я у свій час дізнався, дійсно може бути така «помста». А як інакше, тут же немає договорів, в суд не підеш за відшкодуванням. В під’їзді хіба що побити. Або передати своїм колегам-арбітрам інформацію про «непорядність» цих персонажів.
Далі буде. Зовсім скоро!
Олександр Стрижук, uFootball.com.ua
